Поняття та інструменти нелінійного розтягування: гістограма та GHS

Зображення глибокого космосу одразу після завершення стекінгу завжди виглядає суцільно чорним; лише після розтягування можна витягти сигнал, прихований у темних ділянках. У цій статті йдеться про два завдання, дуже базові як до, так і після розтягування, але часто нехтувані: спершу навчитися читати гістограму, а потім познайомитися з інструментом розтягування GHS.

Історія, яку хоче розповісти гістограма

Гістограма зображення глибокого космосу, щойно отриманого після стекінгу та ще не розтягнутого, насправді може розкрити багато інформації. За положенням піку, його шириною чи вузькістю, а також розподілом кожного каналу можна приблизно оцінити, як пройшов цей сеанс зйомки.

Наведу приклад: одного разу я переглянув гістограму одного зображення й одразу зміг побачити, що проблема зйомки цього зображення полягала в тому, що Gain було виставлено занадто високо. Для друзів, які користуються DSLR, Gain приблизно відповідає поняттю ISO на камері. Іншими словами, ще до того як ви візьметеся за розтягування, гістограма вже вказала вам на проблему.

Як користуватися процесом (скриптом) GHS

На етапі розтягування GHS (Generalized Hyperbolic Stretch) — інструмент, який останніми роками дуже часто обговорюють. Це доволі гнучкий процес розтягування, який водночас потребує певного розуміння.

Щодо навчальних матеріалів про GHS, я особисто дуже рекомендую навчальні відео Адама Блока (Adam Block) — це наразі найдетальніше й найзрозуміліше пояснення в інтернеті; матеріал навіть легше сприймається, ніж відео самого автора GHS, і до того ж там є демонстрації на реальних зображеннях. Якщо ви ще розумієте GHS лише наполовину, точно варто витратити час і переглянути це відео повністю; якщо зі сприйняттям англійської на слух не дуже добре, можна ввімкнути субтитри для допомоги.

Щоб глибше розібратися у використанні GHS, можна пошукати навчальні відео Адама Блока про GHS.